Заміряючи жердиною глибину річки Міссісіпі, лоцман кри­чав помічникові в рубку: «Марк твен!», тобто «мірка — два», що означало глибину, достатню для безпечного плавання. Саме на цій річці виник вислів, який потім став відомий усьому світові: «Мірка — два» — Марк Твен, псевдонім Семюела Клеменса.

Холодної сніжної ночі в дерев'яному будиночку у Флориді (штат Міссурі) — глухому американському селі — народилася п'ята дитина у сім'ї Клеменсів. Хлопчик був такий кволий, що люди сумнівалися, чи переживе він цю сувору зиму.

Серед радянських письменників важко знайти іншу людину, на долі якої час би відбився в усіх своїх протиріччях. З однієї сторони, Симонов завжди залишався «сановным писателем»: він був депутатом Верховної Ради СРСР і кандидатом в члени ЦК КПРС, що означало високу довіру до нього Комуністичної партії і Радянського керівництва. З іншої, на ньому завжди лежала «каинова печать», оскільки його близькі і родичі постраждали від сталінських репресій  і вважались «врагами народа». Проте Симонов не відрікся від них, як це часто відбувалося в інших сім'ях. Одного разу навіть наважився виступити на захист своєї тітки і попросити про її звільнення. В ті часи це багато про що говорило і, зокрема, про те, що Костянтин Михайлович зберіг власну честь, він не злякався за себе. Хоча, звісно, і йому доводилося багато на що «закрывать глаза» і підлаштовуватися до режиму.

Російський поет початку XX століття, представник «срібної доби» російської поезії.

Відомі збірки і поеми: «Радуниця» (1916), «Пугачов» (1921), «Москва кабацька» (1924); «Персидські мотиви» (1925).

   Про себе Єсенін заявляє у своїх віршах: «Я людина не нова».

Він констатує, що «однією ногою залишив­ся в минулім». Найбільш близькими для по­ета є теми рідної батьківщини, селянської хати, незабутньої природи. Єсенін глибоко переживає проблеми, які постали пе­ред людиною сучасного світу. Вірші його сповнені любові до рідної природи, до життя патріархальних селян.

Іван Карпович Тобілевич народився 17 верес­ня (29 вересня за н. ст.) 1845 року в с. Арсенівка біля Єлисаветграда, на Херсонщині (Великовисківська волость, нині село Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської області) в родині дрібного шляхтича, управителя пан­ських економій.

Батько драматурга був людиною розумною, дотепною, з великим досвідом вдумливо прожи­того життя. Саме від нього взяв Іван у спадок «силу всяких спостереженнів та життьового дос­віду, з якого потім немов з багатого джерела черпав, раз у раз користуючись у своїх творах».

Аналізуючи свій творчий шлях на схилі літ, Томас Манн писав: "Мій час був мінливим, але моє життя в ньому являє єдність". Дійсно, у його спадщині органічно поєдналися біографія і творчість, суспільне та індивідуальне, образ і відображення. Т. Манна вважають одним із засновників інтелектуальної прози, в якій образ викликає думку, а думка - образ. 

Народився Томас Манн 6 червня 1875 р. у старовинному портовому місті Любек на півночі Німеччини. Батько, Йоганн Генріх Манн, був багатим торговцем зерном і міським сена­тором, мати, Юлія да Сільва Брунс, походила з сім'ї німецького плантатора із Бразилії. З дитинства хлопець захоплювався музикою, літературою, живописом. 

Середньовіччя залишило світовій культурі геніальну постать італійського поета Данте Аліг'єрі (1265 — 1321).

На честь діда по материнській лінії майбутнього поета назвали Дуранте. Онук пізніше скоротив дідівське ім'я і під іменем Данте увійшов до історії світової літератури.

Данте народився у Флоренції. Є підстави вважати, що він навчався в Болонсько­му університеті, який славився юридичним і медичним факультетами. Там Данте по­знайомився з творцем поетичної школи «нового солодкого стилю» Гвідо Гвініцеллі.

Російський прозаїк Михайло Олександрович Шолохов народився 24 травня 1905 р. на хуторі Кружилін, станиці Вешенської, колишньої області війська Донського. Він був єди­ний син орендаря, потім прикажчика, врешті — управителя парового млина. Батько — росіянин, мати — українка, удова донського козака. Закінчивши чотири класи гімназії, пішов працювати, брав участь у переписі населення, ліквідації не­письменності, служив у ревкомі, добровольцем у продзагоні. Полоненого юного М. Шолохова допитував сам Н. Махно і відпустив як занадто молодого; він брав участь і в боях із за­гоном Фоміна. У цей час він багато читав і в 1922 р. поїхав до Москви, де працював вантажником і діловодом, зблизив­ся з групою письменників «Молода гвардія». У газеті «Юно­шеская правда» надруковані три його перші фейлетони, у наступному, 1924-му — перше оповідання «Родимка».

Ганс Хрістіан Андерсен  - датський казкар, романіст, поет і драматург – народився 2 квітня 1805 року в невеличкому провінційному містечку Оденсе в сім’ї чоботаря. Батько, незважаючи на свій фах, був людиною начитаною і свою любов  до книги зумів передати Гансу Хрістіану. Потяг до творчості привів його в 1819 році до столиці, де він, живучи впроголодь, зміг закінчити школу й університет.

    Перші три роки в Копенгагені Андерсен пов'язує своє життя з театром: робить спробу стати актором, пише трагедії та драми. У 1822 році виходить п'єса «Сонце ельфів», написана за дав­ньоскандінавським сюжетом. Драма виявилася незрілим, слаб­ким твором, але привернула увагу дирекції театру, з яким на той час співпрацював автор-початківець.

Близько шістдесяти років тривала діяльність М. Риль­ського в українській поезії, в якій він посів, за значенням свого художнього внеску, одне з перших місць після І. Франка і Лесі Українки. Колосальною за обсягом була йо­го праця на терені художнього перекладу, головним чином поетичного. Як учений і критик він багато зробив для ос­мислення історії літератури та її сучасного досвіду; перу по­ета належать також праці з фольклористики, мистецтвознав­ства, мовознавства (лексикографія та стилістика української мови), теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбилось в обранні його академіком АН УРСР (1943) та АН СРСР (1958).

Улас  Самчук із юних літ мріяв про велику Україну. Однак його повернення було короткочасним. Його життя в цілому так і пройшло в Європі, потім у Канаді.

А народився майбутній прозаїк 20 лютого 1905 р. в селі Дермань на Волині, що перебувала тоді під владою Польщі (нині Рівненська область). Із п'ятьох дітей у родині вижив тільки він. Батько був заможним селянином. Про нього У. Самчук згадає так: «Ціле його життя було виповнене працею на землі, громадськими справами і турботами "вивести в люди" своїх дітей. Моє письменство було для нього не дуже потішаючим явищем, він знав, що це "не дасть йому хліба", але за своєю звичкою він мені в цьому не перечив. Мої батьки хотіли б бачити мене якимсь докто­ром чи інженером».

   Грибоєдов походив із старовинного дворянського роду. Його батьки були в далекій рідні між собою. Як і годиться відростку аристократичного роду, Олександр мав численну кількість гувернерів, вчителів, вихователів, тому він отримав гарну домашню освіту. Але цього, звичайно, було недостатньо, і в 1803 році батьки вирішили відправити хлопчика на підготовче відділення Московського університету, звідки він незабаром перейшов на мовне відділення, яке блискуче закінчив  в 1808 році.

    Після цього Грибоєдов продовжив свою освіту ще на етико – політичному відділенні. Вже в той час він вирізнявся серед своїх одноліток не тільки блискучими здібностями, але й рідкою для студентів освіченістю. Грибоєдов досконало володів європейськими і древніми мовами, чудово розумівся в історії, археології, добре знав східну культуру.

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селі Біївцях на Полтавщині. Після закінчення середньої школи вступив на факультет журналістики Київського університету. Далі – робота в обласній пресі Черкащини і літературна творчість. Помер 13 грудня 1963 р.  не без «допомоги»  охоронців режиму.