Бібліотечна Звягельщина

Коли Томасові виповнилося 16 років, сім'я Маннів переїхала до Мюнхена — великого інтелектуального і культурного центру. Тут після закінчення університету він працював у страховій компанії і робив перші кроки у журналістиці. Згодом став редактором сатиричного щотижневика "Симпліциссимус", почав писати оповідання, які увійшли до збірки "Маленький пан Фрідеман" (1898). Уже в ранніх творах з'являється образ художника, що шукає сенс буття, намагається усвідомити своє місце в сучасному світі, розкрити таємницю власної психології.

Письменник прагнув пізнати дух свого часу, здатність мистецтва і творчої особистості зрозуміти людську історію. На початку творчого шляху він визначив головний принцип своєї діяльності: "глибоко пізнавати і прекрасно втілювати". Тому у його творчості поєдналася глибина соціального і психологічного аналізу з вишуканістю художньої форми. Усвідомлюючи себе спадкоємцем класичних традицій Г.-Е. Лессінга, Й.-В. Гете і Й.-Ф. Шіллера, він виявляв інтерес до нових на той час філософських й мистецьких теорій А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В.-Р. Вагнера, які, на його думку, визначили нові шляхи пізнання трагічного світу. Певний вплив на письменника мали й німецькі романтики — від них та особлива меланхолійність і мрійливість маннівських героїв, що не можуть знайти місце в буржуазному оточенні. Він також вивчав досвід реалістів (Л. Толстого, І. Тургенєва, А. Чехова та ін.), обравши метод об'єктивної розповіді з інтелектуальними відступами.

Для ранньої творчості Т. Манна характерне поєднання критичних елементів з пошуками високих ідеалів. Існування людини в буржуазному світі він порівнює з перебуванням у в'язниці, намагаючись знайти можливості виходу в простір волі, творчості, краси.                             

"Будденброки" (1901) — роман, що приніс авторові великий успіх, відбиває саме ці настрої. У ньому розповідається про занепад бюргерської родини в Любеку. Використовуючи тра­диційну форму сімейної хроніки (перед читачами постають три покоління Будденброків), письменник відтворює загальну картину суспільства, в якому, на його думку, матеріальний прогрес суперечить загальнолюдським цінностям. Розвиток капіталізму Т. Манн сприймав трагічно, попереджаючи про духовну кризу людства. Однак письменник не бере на себе роль судді. Заглиблюючись у події зовнішнього і внутрішнього життя, він намагається знайти ті моральні сили, що могли б протистояти соціальній недосконалості. Хоча роман відзна­чається трагізмом (Будденброки перестали бути господарями життя, символічною є смерть Ганно Будденброка, останнього представника роду, в кінці твору). Позиція автора, за його словами, є "активно песимістичною": не заперечуючи негатив­ного впливу соціального оточення на життя людей, він не втратив віри у культуру, бюргерський порядок, можливості розуму і душі. У 1929 р. за роман "Будденброки", який став класикою німецької літератури, автора було удостоєно Нобе­лівської премії.

Тема складного взаємозв'язку життя і мистецтва, теорії й практики продовжується у новелах Т. Манна.

«Тоніо Крегер" (1903) — один з найпоетичніших творів письменника, в якому він намагається усвідомити витоки власного конфлікту з дійсністю. Критичний погляд Тоніо Крегера, митця за покликанням, бачить тільки "убоге і смішне", він приречений на самотність внаслідок свого "дивного відсторонення". Герой сприймає відчуженість як силу, що заважає розвитку його таланту, хоч і дає певні поштовхи до творчості. Він прагне повернутися до життя, але як це зроби­ти — не знає.

    "Смерть у Венеції" (1911) продовжує проблему "спогля­дального мистецтва", відриву умоглядних концепцій від справ­жньої дійсності, Т. Манн глибоко аналізує витоки літературної творчості, психологію письменника. Останні дві новели відби­вають естетичні та життєві пошуки автором особистої позиції. У 1905 р. Т. Манн одружився з Катею Прінсгейм, дочкою відомого математика. У них було шестеро дітей, але сімейний затишок і матеріальний добробут не зняли духовних та інтелек­туальних проблем художника. У період Першої світової війни він переживає глибоку духовну кризу. На його думку, "світ швидко летів у невідому прірву, з якої, можливо, немає виходу. Письменник мучиться протиріччями: він то вдається до ніцшеанського заперечення, то прославляє романтику бюргерства і німецький націоналізм. Суперечності його світо­гляду знайшли відображення у  "Роздумах аполітичного" (1918). На той час у європейській літературі панувала стихія дека­дансу. Страх, розгубленість і ненависть, що характеризували стан дійсності, проймали і художні твори. Однак, на відміну від інших декадентів, Т. Манн, хоч і страждав від невирішених проблем, але продовжував пошуки гуманістичних засад. "Майбутнє належить гуманізму, який не буде мати нічого спільного з гуманізмом 1800 року, окрім назви", — писав він у 1920 р. Письменник доходить висновку, що завдяки "новому гуманізмові" можливий стрибок через прірву: від минулого до майбутнього. Головне при цьому — розчистити старі завали у власній свідомості, власній системі ідей.

"Чарівна гора" (1924) — роман, який видатний американ­ський реаліст С. Льюїс назвав "квінтесенцією духовного життя всієї Європи", написано саме з цією метою. Головний герой Ганс Касторп — пересічна людина, що нічим не відрізняється від інших. У його душі відбувається боротьба суперечливих сил, і це не випадково, оскільки, як уважав письменник, відрізняти правду від брехні мають не лише обрані особистості, а й мільйони простих людей.

  У 30-і роки Т. Манн бере активну участь у політичному житті. Відчуваючи загрозу фашизму, пише промову "Заклик до розуму" (1930), з якою виступає в Берліні, наголошуючи на необхідності об'єднання всіх демократичних сил для боротьби з нацистами. У новелі "Маріо і чарівник" (1930) в алегоричній формі викриває антигуманну діяльність Гітлера і Муссоліні. Зображуючи образ продажного чарівника, підкреслює небезпеку фашизму, що, як дурман, уводить в оману мільйони людей. Конфлікт Т. Манна з нацизмом дедалі більше загострю­вався. 1933 p., скориставшись випадковим приводом, він виїхав до Швейцарії і назад вже не повернувся. Німецький уряд 1937 p. позбавив письменника громадянства, його будинок під Мюнхеном передали державі, майно розграбували, книги заборонили. Т. Манн із сім'єю поселився неподалік Цюріха, а у 1938 р. переїхав до США. Протягом трьох років читав лекції з гуманітарних дисциплін у Прінстонському університеті, а з 1941 по 1952 р. жив у Каліфорнії, працював як літераторе

  "Йосип і його брати" (1933—1943) — тетралогія, в якій за допомогою біблійної оповіді показано всю історію людства. У творі поєднуються міф і реальність, прийоми інакомовлення і натуралістичні подробиці. Автор оспівує людяність, силу душі особистості, що здатна побороти духовний морок.

Під час Другої світової війни Т. Манн відчував свою особливу відповідальність як "письменника німецького і євро­пейського». Переказуючи думку Й.-В. Гете, він зазначає: "За­мість того, щоб замикатися в собі,., німець повинен прийняти в себе світ, щоб впливати на нього". Впливати передусім прогре­сивними ідеями, літературою, мистецтвом. Тому справжніми і героями для письменника були не М. Лютер і О. Бісмарк, а Й.-В. Гете і Й.-Ф. Шіллер.

У романі "Лотта у Веймарі" (1939) Т. Манн звернувся до образу Гете, життєвий і творчий досвід якого, на думку автора,  І важливий для розвитку сучасної свідомості і може допомогти І людству "заново відкрити себе". Письменник прославляє гуманізм свого попередника, його талант знаходити у світі ] порушену гармонію і служити її відновленню.

"Доктор Фаустус" (1941) продовжує гетівську тематику. В романі по-новому розповідається стара історія про людину, що продала душу дияволу. Спостереження за життям Європи приводять Т. Манна до висновку, що всі форми сучасного суспільства — це лише пародія на культуру, створену раніше. Автора хвилюють забуття гуманістичних цінностей, амораль­ність суспільства, нівелювання особистості.

"Пригоди авантюриста Фелікса Круля" (1954) — останній роман Т. Манна. З іронією і сарказмом автор викриває антигуманну мораль суспільства, яке, на його думку, повільно вмирає. Воно ще існує, але не здатне створити щось визначне, гідне здобутків попередньої культури. Фелікс Круль, герой роману, вміє пристосуватися до зовнішніх обставин. Ще з дитинства удаючи із себе вундеркінда, у дорослому віці він з легкістю опановує манери, смаки і звички багатих людей і знову видає себе не за того, ким є насправді. Прийом "пере­втілення" допомагає авторові показати фальшиві цінності суспільства. Фелікс Круль немовби жонглює мертвими фор­мами сучасності, які людство не здатне оновити. Творчість та інтелект вичерпали себе, і хто знає, коли гра порожніми поняттями і вигаданими почуттями припиниться. Кінцівка роману залишається відкритою.

Хоча письменник тривалий час жив у США і прийняв американське підданство, він не почував себе там затишно, тому 1951 р. знову повернувся до Швейцарії. Помер 12 серпня 1955 р. в Цюріху.

  З книги

Зарубіжна література ХХ століття / За ред. О.М. Ніколенко, Н.В. Хоменко, Т.М. Конєвої. - К.: Видавничий центр "Академія", 1998. - С. 77 - 85.

Повернутися назад