Бібліотечна Звягельщина

Рада директорів домоглася для Андерсена стипендії й права безкоштовного навчання в гім­назії. Сімнадцятирічний юнак потрапляє до другого класу латин­ської школи й, незважаючи на глузування товаришів, закінчує її.

У 1826—1827 роках виходять перші друковані вірші Андер­сена, а в 1829 році він досить вдало випробовує себе в жанрі дорожніх нотаток — книжка «Подорож пішки від Хольмен-каналу до східного мису острова Амагер» вразила сучасників свіжістю світосприйняття, багатою фантазією й життєрадісним гумором. Мандрувати Андерсен любив протягом усього свого життя: він побував у Німеччині, Італії, Франції, Англії, Швеції, Португалії, Греції, Північній Африці, збирався до Америки. Його дорожні но­татки відзначалися точністю замальовок з натури в поєднанні з романтичною фантазією, мали пізнавальний й захоплюючий ха­рактер, були написані живою мовою. Спогади про подорож до Італії стали основою для написання першого роману Андерсена «Імровізатор» (1834). Усього в 30-ті роки XIX століття видатним датчанином було написано шість романів («Імпровізатор», «О.Т.», «Тільки скрипаль» та інші), які мали незмінний успіх. Автора навіть порівнювали з В. Скоттом і В. Гюго. Але світове ви­знання йому принесли казки.

З 1835 року Андерсен починає періодично видавати казки, які в 1841 році увійдуть у книжку «Казки, що були розказані ді­тям». Ранні казки Андерсена — це, як правило, літературні пе­реробки народних казок, які він сам чув у дитинстві («Кресало», «Маленький Клаус і Великий Клаус», «Принцеса на горошині», «Дикі лебеді», «Свинопас» та ін.). Сюжет «Нового вбрання ко­роля» було запозичено з іспанського джерела. А от «Дюймовоч­ка», «Русалочка», «Калоші щастя», «Ромашка», «Стійкий олов'яний солдатик», «Олє Лукойє», хоча й дещо пов'язані з фольклором, все ж таки є авторськими творами. На тлі числен­них казкарів, яких породила епоха романтизму в різних країнах, казки Андерсена видрізняються відсутністю дидактичних основ і, як здавалося критикам XIX століття, відсутністю належної шани до королівських осіб, які в казках Андерсена ходять палацом у пантофлях (адже палац є їхнім домом), стелють постелі й варять гречану кашу. Казки Андерсена, з одного боку, є цілком антисоціальними, а з другого — мегасоціальними. Вони вийшли за межі свого століття, стали постійними супутниками людства через ба­чення датським казкарем вічного змісту будь-якої людини, нехай то буде король, королева, принцеса або селянин.

Символом творчості Андерсена вважається Русалочка, герої­ня однойменної казки (їй навіть встановлено пам'ятник у Данії). Народні сюжети, пов'язані з любов'ю між людиною і антропо­морфною природною істотою, існують у різних народів (згадаймо поетичну драму Лесі Українки «Лісова пісня», яку теж було ство­рено за фольклорними мотивами). Знав подібні легенди й дат­ський фольклор. Але казка, яку було створено Андерсеном, на­була особливого поетичного змісту. Русалочка втілює стихійні сили, від яких вже давно трагічно відокремилось людство. Руса­лочка, Дюймовочка, Гидке Каченя відображають протиріччя між трагічно-утилітарним світом людей і таємничими силами природи й творчості.

Всі романтичні герої Андерсена не відмовляються від своєї справжньої поетичної природи, хоч би як важко їм велося. Слово «справжній», взагалі, є ключовим в Андерсена. «Справжній» означає природний, істинний, правдивий. У «Калошах щастя» письменник обігрує вічну проблему незадоволення людей тим, що вони мають, споконвічні прагнення кращої долі. Нерозумний чиновник, який живе в XIX столітті, мріє про середньовіччя. За­знавши великого страху від здійснення власної мрії, чиновник по­вертається до свого віку і дякує Богові за те, що він не живе в се­редньовіччі. Іншим володарем Калош щастя стає простий солдат, який мріє зайняти командний пост, але, отримавши його, дуже хоче знову стати простим солдатом.

«Калоші щастя», з одного боку, вирішують філософську про­блему щастя в дусі релігійного фаталізму (що є характерною ри­сою романтизму), з другого — іронізують з приводу ідеалізації середньовіччя, яка була вельми поширеною у колах романтиків (романтична іронія).

Андерсен є захисником простого й ясного погляду на світ, який, на його думку, і є справжнім. Такий погляд мають діти й ху­дожники. Тому саме малий хлопець стає відкривачем істини «У новому вбранні короля», тому й осміяно дурненьку принцесу зі «Свінопаса», яка погналася за дорогими іграшками й відмовилася справжніх, природних, і тому чарівних троянди й солов'я. І справжня принцеса завжди  буде принцесою, навіть в одязі жебрачки («Принцеса на горошині»), тому що принцесою вона на­родилася (знову релігійний фаталізм).

Сорокові роки XIX століття стають новим і найвищим досяг­ненням казкової творчості Андерсена. До збірки «Нові казки» (1844—1848) увійшли найзначніші й найвідоміші казки: «Сніго­ва королева», «Гидке каченя», «Соловей», «Тінь», «Дівчинка з сірниками». Казки Андерсена стають більш ускладненими, глибокими, мають подвійного адресата: через захопливість фабули вони приваблюють дітей, а глибиною змісту — дорослих. Його казки написано простою мовою, наближеною до народної, і цим вони є близькими до дитячого розуміння. Але за удаваною про­стотою приховується філософський підтекст, який є незрозумі­лим дітям, але цікавить дорослих.

Чимало мотивів творчості Андерсена приєднуються до тради­ційних романтичних мотивів. Гидке каченя стає в один ряд з аль­батросом Кольріджа й Бодлера, примушує згадати «Чайку» Че­хова. Проблема трагічного життя обдарованої особистості набула особливої актуальності в епоху розвитку буржуазних настроїв. Гидке каченя одночасно є прекрасним лебедем, але зажирілі мешканці пташника цього не розуміють. Далі власної годівниці вони не бачать і власну рабську психологію вважають єдино пра­вильною.

Казка «Тінь», найглибший філософський твір Андерсена, примикає до двох традицій, які існували в романтизмі. З одного боку, історія вченого, який спромігся шляхом раціонального екс­перименту відлучити від себе власну тінь, споріднює казку із тво­рами Гофмана («Крихітка Цахес», «Еліксири Сатани»), повістю Шаміссо «Неймовірні пригоди Петера Шлеміля», а також із зна­менитим «Франкенштейном» Мері Годвін-Шеллі. Високодуховна й талановита людина, яка стала рабом тіні, сама накликала на себе біду. Не розуміючи справжньої суті природи, вчений по­ставився до власного експерименту занадто легковажно, відпус­тивши тінь в гості до сусідів. Він думав, що тільки він сам є самим собою, але людська психіка — річ таємнича, і про це неоднора­зово говорили романтики, розкриваючи тему двійництва. Тінь ви­являється досить самостійною і зловредною істотою, яка руйнує долю свого колишнього господаря. Так через «дитячий» жанр казки Андерсен передає глибокі філософські думки.

Збірки останнього етапу творчості письменника вийшли під назвою «Історії» (1852—1855) та «Нові казки та історії» (1858—1872). Це справді були дивовижні історії про навколиш­ній світ, риси реальності дедалі більше проникають у казки пись­менника, героями яких стають сучасники автора: звичайні люди зі своїми повсякденними турботами і проблемами, видатні вчені й художники. Андерсен хоче привернути увагу читача до майже казкових можливостей людини.

У 1855 році з'являється автобіографічна книжка «Пригоди мого життя», яка стала продовженням і доповненням першого варіанта автобіографії «Казка мого життя» (1847). Зі сторінок цих книжок постає образ видатної людини, великого фантазера, який зумів через усе своє життя пронести дитячу закоханість у та­ємничий світ казки й щедро поділитися цим зі своїми читачами.

Помер видатний датський письменник, засновник літера­турної казки, у віці сімдесяти років 4 серпня 1875 року в Ко­пенгагені.

Усі зарубіжні письменники / Упоряд. О.М. Міхільов та ін. - Харків : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006. - С. 6 - 9.

Повернутися назад