Після навчання Салтиков поступає на службу у Військове міністерство. Служба стала для нього неприємним обов’язком. А головним і улюбленим заняттям стала література. Він відвідує відоме у Петербурзі зібрання літераторів у будинку М.М. Язикова. Там знайомиться з В. Бєлінським і починає друкуватись у журналах «Отечественные записки» та «Современник».
В кінці сорокових років вступає до відомого гуртка М. Петрашевського.
Тоді ж і з’являються в журналах його перші повісті «Запутанное дело» і «Противоречие», які своїми гострими зауваженнями зразу привернули увагу влади. Письменника звільнили зі служби і відправили у місто В’ятка. Там він у засланні провів вісім років. Від’їзд зі столиці зіграв і позитивну роль: коли гурток Петрашевського розгромили і багатьох заарештували, Салтикова не було біля року в місті, і про нього просто забули.
У Вятці Салтиков пройшов всі сходинки служби чиновника: переписував ділові папери, працював при губернаторі, а потім став радником губернського управління.
Тільки у 1856 році закінчився строк його заслання. Тоді на російський престол зійшов цар Олександр ІІ. Крім того, відбулися зміни і в особистому житті письменника. Він одружився на доньці губернатора Єлизаветі Болтіной і разом з нею повернувся до Петербурга. Одночасно починає публікувати «Губернские очерки». Спочатку Салтиков приніс рукопис в редакцію «Современника», де її прочитали М. Некрасов та І. Тургенєв. Незважаючи на те, що обидва були в захваті від прочитаного, друкувати твір відмовились, побоюючись цензури. Саме тому автор заніс рукопис в журнал «Русский вестник» і підписався псевдонімом М. Щедрін. Успіх був колосальний. Про автора заговорила вся Росія.
Влада знов знайшла причину, щоб відправити письменника із Петербурга. Його назначили віце-губернатором спочатку у Рязані, а потім у Твері. Там Салтиков вперше получив можливість здійснити свої принципи на практиці. Він безжально звільняв з роботи хабарників і злодіїв, скасував тілесні покарання, а також збуджував судові справи проти поміщиків, які порушували закони. Результатом такої діяльності стали численні скарги. Салтиков був відправлений у відставку в зв’язку зі станом здоров’я.
Після «Губернских очерков» письменник випускає новий цикл – «Невинные рассказы», а також п’єсу «Смерть Пазухина». Останньою краплею терпіння влади став цикл сатиричних оповідань «Помпадуры и помпадурши». Салтикова переводять на службу у Рязань, потім в Тулу, а ще пізніше – в Пензу. Постійні переїзди заважали літературній праці. Але Салтиков не припиняв посилати у Петербург сатирічні твори, які регулярно з’являлись у журналі «Отечественные записки». Нарешті у 1868 році рішенням шефу жандармів графа Шувалова Салтиков був остаточно відправлений у відставку в чині «действительного статского советника».
В грудні 1874 р. помирає мати письменника, Салтиков отримає спадок, що дає йому можливість оселитись у Петербурзі. Працює в редакції журналу «Отечественные записки». Після смерті Некрасова стає відповідальним редактором цього видання.
В наступні роки Салтиков-Щедрін створює так би мовити сатиричну енциклопедію російського життя. Серед його творів окремо треба виділити «Историю одного города». Це перший в російській літературі роман в жанрі фантастичного гротеску. Образ міста Глупова стає прозивним і вживається в тих випадках, коли мова йде про глухі міста, в яких живуть замучені деспотизмом і бюрократією обивателі.
Головним твором всього життя Салтикова-Щедріна стає роман «Господа Головлевы». Автор розповідає страшну історію загибелі цілого роду. Дуже колоритний персонаж – головний герой роману Порфирій Головльов, якого називають Іудушкою. Письменник показує, як жадоба поступово губить його, не залишаючи нічого людського.
Останні десять років життя Салтикова-Щедріна проходять у постійній боротьбі з тяжкою хворобою – туберкульозом. По рекомендації лікарів письменник неодноразово їздив лікуватися у Францію, Швейцарію і Італію.
Весною 1884 року влада закрила журнал «Отечественные записки». Але Салтиков-Щедрін продовжує друкуватись в інших журналах. Щоб відволікти увагу цензури, він пише твори і називає їх казками. Ці казки стали своєрідним підсумком його життя. Письменник пише їх у формі байок та притч, але читач розуміє, хто стоїть за персонажами піскарів, вовків, орлів…
28 квітня (10 травня) 1889 року Салтикова-Щедріна не стало. Він був похований в Петербурзі, на Волковому кладовищі, там, де покоїться прах багатьох відомих і маловідомих літераторів.
З книги
Все обо всех: Т. 7: Научно-популярн. изд. / Г.П. Шалаева, Л.В. Кашинская, Т.М. Колядич, В.П. Ситников; науч. ред. В.В. Славкин. - М. : Филол. о-во "Слово", "Ключ-С", АСТ, 1997. - С. 379 - 385
You can do it, too! Sign up for free now at https://www.jimdo.com