Бібліотечна Звягельщина

О. С. Пушкін народився в Москві. Там пройшло і його дитинство. Сам Пушкін ні про дитинство, ні про свій родинний дім згадувати не любив. В 1821 році він почав писати свою біографію, але в 1825 році, після повстання декабристів,  спалив її.  Набагато більше відомостей є вже про навчання Пушкіна у ліцеї та про подальші роки життя.

В ліцеї, у якому поет навчався з 1811 по 1817 p., він веде активне літературне життя. Ліцейська поезія Пушкіна вражає перш за все своєю життєрадісністю, прославленням радощів жит­тя. Широке відображення знаходять у ній анакреонтичні мотиви. Весе­лощі, любов, дружба — найчастіші мотиви його поезії цього періоду. Се­ред своїх учителів поет сам називає Гомера, Вергілія, Горація. Надзвичай­но високо він оцінює Вольтера і Мольєра.

Після закінчення Царськосельського ліцею поет проживає у Петер­бурзі. У цей період його лірика особливо характерна своїми волелюбними ідеями та настроями. Першим найвідомішим твором поета стала написа­на у 1818 році ода "Вольність", де поєдналися традиції класицизму і но­вий, романтичний пафос. Ідеєю патріотизму, любові до вітчизни проникнуті поезії "До Чаадаева", "Село". Водночас вони сповнені і виразною критикою тогочасної дійсності. Саме в ці роки за Пушкіним утверджуєть­ся слава першого поета вольності.

Популярність поета, підсилена його прямими випадами проти само­державства, призводить до того, що поет був засланий царем Олександром II  на південь, в Катеринослав. До 1824 р. він жив у Кишиневі і Одесі, а згодом був переведений у псковський маєток своїх батьків — село Михай­лівське. В цей період своєї творчості, який можна назвати романтичним, Пушкін створив цикл поем ("Кавказький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фонтан"), почав писати роман у віршах "Євгеній Онєгін". Мовби підсумковим твором життя на півдні стала поезія "До моря", у якій поет прощається з морською стихією, яка стала для нього симво­лом свободи.

У Михайлівському геній Пушкіна досяг зрілості, в його творчості вже домінує реалістичний струмінь. Саме тоді були написані народна драма "Борис Годунов", багато шедеврів пушкінської лірики.

У 1826 р., після придушення повстання декабристів, новий цар Микола І викликав Пушкіна у Москву і, бажаючи підкупити поета і одночасно при­вернути на свій бік суспільну думку, "вибачив" Пушкіна і нав'язав йому свою цензуру. Все подальше життя поета проходило під наглядом жандармів та царського двору. Проте О. Пушкін не відмовився від своїх переконань і до кінця днів був противником самодержавства. "Полтава", "Домик в Коломні", "Маленькі трагедії", "Повісті Бєлкіна", надзвичай­но багата лірика — основні підсумки пушкінської роботи 1826 — 1830 pp. Окрім того, восени 1830 р. був закінчений "Євгеній Онєгін" — вершин­ний твір поета, що писався більше семи років. Уперше в російській літе­ратурі настільки широко й реалістично була відтворена ціла історична епоха, показана сучасна дійсність; усі зрізи тодішнього суспільства Росії знайшли своє художнє втілення у романі.

У 1828 році, з початком турецької війни, Пушкін проситься в діючу армію. Йому відмовляють. Тоді через деякий час він самовільно їде на Кавказ.

Ще до поїздки, в кінці 1828 р. в Москві на балу він зустрів свою майбутню дружину – Наталію Миколаївну Гончарову. У лютому 1831 р. в Москві Пушкін і Гончарова вінчаються.       

В 30-х роках у творчості Пушкіна переважає проза ("Дубровський", "Пікова дама", "Капітанська дочка", "Історія Пугачова"). Але в цей же час ним створена поема "Мідний вершник", казки у віршах, "Пісні захі­дних слов'ян" і прекрасна за філософською глибиною лірика.

Трагічна смерть Пушкіна сколихнула всю Росію. Від дня повстання декабристів на вулицях Петербурга не було стільки народу. Горе і обурен­ня Росії висловив своїм віршем "Смерть поета" Лєрмонтов. Дуель і смерть Пушкіна була трагічним завершенням тієї боротьби, яку вів геніальний поет за долю російської літератури.

Пушкіну були добре знайомі українська народна поезія і українська історія. Ще в ліцейські роки він пише вірш "Козак", що є наслідуванням української народної пісні. У період свого південного заслання він пев­ний час жив у Катеринославі, Одесі, бував у Києві, милувався красою української природи, заслухувався піснями українських кобзарів і лірни­ків. В своїх замітках з російської історії XVIII  ст. він ставив у вину Кате­рині II  те, що вона "закріпачила вільну Малоросію".

Творчість О.С.Пушкіна знав і любив Т.Шевченко, вірші його він циту­вав напам'ять, про що згадує у своєму щоденнику.

Ще за життя Пушкіна твори його перекладали на українську мову Л.Боровиковський і Є.Гребінка, а згодом — С. Руданський, П. Грабовський та М.Старицький. І.Франко переклав усі драматичні твори поета. XX  сто­ліття до сузір'я перекладачів поета вписало імена М. Рильського, П.Тичини, М. Бажана та ін.

 Зарубіжна література. 9 клас. Посібник-хрестоматія / Упоряд. Б. Б. Щавурський. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 1999. - С. 361 - 362.

Повернутися назад