Бібліотечна Звягельщина

Пантелеймон Олександрович (Данько Олелькович) Куліш народився 7 серпня (26 липня) 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж (тепер Шосткинського району Сумської області) в сім'ї заможного козака-хлібороба (батьки походи­ли з давніх козацько-старшинських родів). Закінчив п'ять класів Новгород-Сіверської гімназії (1836), навчався на філо­софському (історико-філологічне відділення) та юридичному факультетах Київського університету (1839—1840). З січня 1841 р. викладав російську мову, та історію в Луцькому, Києво-Печерському та Києво-Подільському дворянських училищах, у гімназії в Рівному. Потоваришував у 1843—1844 pp. з В. Білозерським (у січні 1847 р. одружився з його сестрою, яка згодом виступала в літературі під псевдонімом Ганни Бар­вінок), Т. Шевченком, М. Костомаровим та іншими молодими українськими патріотами, які згуртувалися навколо «великого задуму — видвигнути рідну націю з духовного занепаду, а українського кріпака з неволі духовної і соціальної». Безпо­середньої участі в діяльності Кирило-Мефодіївського братства Куліш не брав, бо з листопада 1845 р. працював у Петербурзі вчителем гімназії та викладачем російської мови. Проте жан­дарми запідозрили в ньому активіста й на початку квітня 1847 р. заарештували у Варшаві, куди він прибув за відряд­женням Петербурзької Академії для вивчення слов'янських мов і культур.

Слідчі не довели приналежності письменника до Кирило-Мефодіївського братства, проте інкримінували йому «друже­ские сношения» з його учасниками, «чрезмерные мысли о мнимой важности Украины», висловлені в листах до «братчиків», у популярному нарисі для дітей старшого віку «Повесть об украинском народе» (1846), поемі «Україна» (1843), романі «Михайло Чарнышенко» (1843), а також на­явні в цих творах «многие двусмысленные места, кои могли посеять в малороссиянах мнение о праве их на отдельное су­ществование от империи».

Письменника царським указом було засуджено на кількамісячне тюремне ув'язнення та адміністративне заслан­ня із забороною писати й друкувати. З вересня 1847 р. майже до кінця грудня 1850 р. Куліш, проживав у Тулі (працював чи­новником особливих доручень при губернаторі, згодом помічником редактора щотижневої газети «Тульские губерн­ские ведомости»—редактором її неофіційної частини). Наприкінці грудня 1850 р. його звільнили з заслання, зали­шивши чинною заборону друкуватися й служити в закладах Міністерства народної освіти.

З червня 1851 р. по лютий 1854 р. Куліш працював у Пе­тербурзі урядовцем у Міністерстві державного майна. Свої твори після повернення з заслання публікував анонімно або під псевдонімами, найчастіше — «Николай М».

У квітні 1856 р. Кулішеві повернули право друку. З вели­чезною енергією розгорнув він різнобічну діяльність, утвердившись у 1856—1863 pp. як одна з чільних фігур серед так званої української колонії в Петербурзі (Т. Шевченко, М. Ко­стомаров, В. Білозерський, Ганна Барвінок, Марко Вовчок, А. Маркевич та ін.), авторитетний організатор українського літературного процесу, енциклопедична постать в історії на­шої культури. З його ініціативи в Петербурзі працювала «Дру­карня П. О. Куліша» (1857—1863), в якій він виконував основну редакторську роботу. Тут вийшли друком перша крижка «Народних оповідань» Марка Вовчка, альманах «Ха­та» (1860) і найповніше на той час зібрання творів і листів Гоголя («Сочинения и письма», т. 1—6, 1857) з Кулішевою передмовою. У серії «Сільська бібліотека», призначеній для народного читача й слухача, «Друкарня П. О. Куліша» випу­стила в світ близько 40 дешевих книжечок-«метеликів» з тво­рами Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, Г. Квітки-Основ'яненка, О. Стороженка, Ганни Барвінок та ін. Тут друкувалися російський сатиричний журнал«Искра» (1858) і перший загальноукраїнський журнал «Основа» (1861—1862), який організували й редагували В. Білозерський, Куліш, Ко­стомаров і Шевченко, і на сторінках якого було вміщено чи­мало Кулішевих творів різних жанрів — художніх, історіо­графічних, літературно-критичних, публіцистичних.

Переважно з власних матеріалів — оригінальних творів і фольклорних текстів, записаних «з народних уст» у 1843— 1845 і в 1855-1856 pp.,— Куліш упорядкував і видав етно­графічно-фольклористичну, історіографічну й літературну збірку «Записки о Южной Руси» (т. 1—1856, т. 2—1857), де вперше вжив створену ним орфографію (згодом названу «ку­лішівкою») , якою заклав основи сучасного українського фоне­тичного правопису. За оцінкою І. Франка, «в історії українсь­кої етнографії ім'я Куліша тривко записане його «Записками о Южной Руси».

У 1857 p. побачила світ Кулішева «Граматка» — перший на Наддніпрянщині український буквар і читанка. Піклуючись про збереження національної пам'яті та вироблення науково-популярного стилю української літературної мови, він написав і надрукував історичні нариси «Хмельниччина» і «Виговщина» (обидва — 1861).

У 1858 і 1861 pp. Куліш здійснив дві подорожі по Західній Європі, які сприяли ознайомленню його зі здобутками за­хідної цивілізації і відіграли істотну роль у посиленні його орієнтації на її культурні цінності. З грудня 1864 р. по жов­тень 1867 р. Куліш працював у Варшаві, в так званому Установчому комітеті, створеному для приборкання польського національно-визвольного руху шляхом селянської та інших ре­форм. Після звільнення з посади штатного чиновника продов­жував редагувати переклади адміністративних актів з польсь­кої мови на російську; до кінця 1868 р. залишався у Варшаві.

У 1869-1871 pp. подорожував по Західній Європі, жив у Відні та Львові. Ще в 1861—1864 pp. він підтримував «народовський» рух у Галичині, зав'язавши стосунки з його тодіш­німи провідниками Д. Танячкевичем і К. Климковичем, які публікували на сторінках львівських журналів «Вечерниці» (1862—1863) і «Мета» (вересень 1863 — січень 1864) його численні твори. У 1867—1871 pp. Куліш особливо зблизився з О. Партацьким, А. Вахнянином, братами Ол. Барвінським, Ос. Барвінським і В. Барвінським, яким допомагав видавати журнал «Правда», частково фінансуючи його й друкуючи в ньому свої твори, а також з І. Пулюєм та О. Огоновським. За словами І. Франка, «Куліш був головним двигачем укра­їнофільського руху в Галичині в 60-х і майже до половини 70-х років».

Наприкінці 1871 р. Куліш повернувся до Петербурга; дея­кий час (1873—1875) служив у Міністерстві шляхів сполучен­ня, в 1874 р. редагував відомчий журнал. Залишивши назавжди державну службу, оселився в маєтку дружини на хуторі Мотронівка на Борзенщині. Після марних зусиль домогтися до­зволу на видання в Російській імперії власного журналу Куліш, сподіваючись на співпрацю з польською інтелігенцією та шляхтою, зробив у Львові (1882) ще одну невдалу спробу заснувати власний часопис і видавництво. Після того з 1883 р. відійшов від активної громадської діяльності й, усаміт­нившись на хуторі, зосередився на літературній, перекла­дацькій та історико-дослідницькій праці. Помер 14 (2) лютого 1897 р. в Мотронівці (тепер у складі села Оленівки Борзнянського району Чернігівської області). Там його й похо­вано.

З книги

Історія української літератури. ХІХ ст.: У 3-х кн. Кн. 2: Навч. посібник / За ред. М.Т. Яценка. - К.: Либідь, 1996. - С. 272 - 318.

Повернутися назад