Оскар Фінгал О'Флаерті Уїлс Уайльд народився 16 жовтня 1854 р. (за іншими джерелами 15 жовтня 1856 р.) в сім'ї дублінського лікаря-окуліста, відомого
своїми блискучими операціями у всій Ірландії.
В одинадцять років його віддали до дублінської школи, королівського закладу Портора, а після закінчення — до Трініті-коледжу Святої Трійці. Це були складні роки життя. Чутливому, витонченому Оскарові здавалися нестерпними грубість школярів, їхня байдужість до мистецтва, до краси. Усі три роки навчання він ні з ким не приятелював, був завжди самотнім, проте мав великі успіхи у навчанні, зокрема у вивченні античного та сучасного мистецтва. Коледж юнак закінчив із золотою медаллю за блискучі знання з давньогрецької літератури. Відзнака відкрила двері найпрестижнішого закладу Європи — Оксфордського університету.
17 жовтня 1874 р. він приїхав до Оксфорду, який за тих часів більше нагадував аристократичний клуб молоді, ніж навчальний заклад. Юні багатії мали власних коней, собак, човни, коштовні меблі, але Уайльд не міг дозволити собі розкіш, він обрав інший шлях, щоб вирізнятися з-поміж студентів. Цю відмінність визначали не гроші, вона була у ньому самому: в одязі, витончених манерах, жестах, навіть інтонаціях голосу.
Майбутній письменник став членом елітарного клубу знавців мистецтва, центром якого був викладач університету Джон Рескін, відомий англійський літератор. Це була людина, закохана у мистецтво, яке уславлює красу у всіх її проявах. Учений закликав молодь бачити і цінувати красу скрізь: у коштовному камінні, квітах, травах, весняних хмарах. Крім Дж. Рескіна думками студентів володів викладач Уолтер Пейтер — "людина самотнього серця", як його називали за відлюдний спосіб життя. Його книга "Ренесанс" вплинула на естетичні погляди молодого Уайльда. "Мистецтво приходить з єдиною метою: прикрасити швидкоплинність життя", — стверджував автор. Цю концепцію природи мистецтва (або, як її пізніше називали —- "чистого мистецтва") Уайльд розвивав у своїй творчості.
Канікули він проводив в Італії або Греції. Античні статуї, архітектура, яскраві фрески й мозаїки Рима, Венеції, Мілана, Равенни надихали на творчість. Спочатку це були вірші на давньогрецькі мотиви, потім — балади, сонети. За поему "Равенна" Уайльд-студент одержав золоту нагороду Оксфордського університету. Прочитавши твір зі сцени, вперше почув оплески на свою честь.
Отримавши у 1878 р. ступінь бакалавра мистецтв, він почав самостійне життя в Лондоні. Як колись в університеті, зосередився на тому, щоб привернути до себе увагу. Годинами молодий поет проводив перед дзеркалом, вивчаючи своє обличчя, рухи, жести. І незабаром з'явився новий імідж: довге волосся, одяг у стилі епохи Відродження (короткі штани, оксамитова курточка, великий берет), а в руці квітка лілеї або соняшника. Вигляд юнака шокував консервативних англійців, але саме на таку реакцію він і очікував.
Перша збірка віршів "Поезії" вийшла друком 1881 p., на неї звернули увагу критики, відзначивши наближеність творчої манери поета до французьких символістів та імпресіоністів. Але надалі Уайльд практично відмовився (за деякими винятками) від віршування, за його словами, "книжки молодих поетів — це векселі, яких ніколи не оплачують". .
Проте до юного поета прийшла слава, про нього дізналися в Парижі, навіть запросили до Америки, де протягом 1882—1883 pp. він читав лекції, пропагуючи естетизм — нову філософську й літературну течію. З Америки повернувся до рідної Ірландії, де теж читав лекції з естетики в Дублінському університеті. Тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Констанцією Ллойд, дочкою адвоката.
Перші роки сімейного життя були щасливими. Лагідна, чуйна молода дружина народила двох синів — Сиріла та Вів'єна. Наслідуючи естетизм чоловіка, до гостей (серед них були відома французька актриса Сара Бернар, письменники Марк Твен, Джон Рескін, Алджернон Суїн-берн та ін.) Констанція Уайльд кожного місяця виходила у новому вбранні, яке символізувало різні епохи мистецтва: античність, середньовіччя, Відродження.
У 80-х роках відбулося становлення Уайльда як журналіста, критика, есеїста, прозаїка, драматурга, майстра усної бесіди. Свої естетичні смаки, потяг до декоративності письменник задовольняв, редагуючи журнал "Світ жінки". Перші прозові твори — оповідання та есе — вийшли у 1887 р. Оповідання "Злочин лорда Артура Севіла", "Взірцевий мільйонер", "Кентервільський привид" були першими прикладами втілення його теорії естетизму в творчості» Нового звучання проблеми призначення краси у житті людини додали казки зі збірок "Щасливий принц та інші казки" (1888) та "Гранатовий будиночок" (1891). Того ж року побачили світ есе "Душа при соціалізмі", книга статей і діалогів "Задуми" та роман "Портрет Доріана Грея".
У 90-х роках письменник створив драматургічні твори "Соломея" (1893), "Ідеальний чоловік" (1895), "Як важливо бути серйозним" (1899), сценічний успіх яких зробив його багатим» Нарешті він зміг задовольнити свій смак, втілити в життя любов до коштовних речей. Його дім на Тайт-стріт наповнився старовинними гобеленами» срібним посудом, антикварними книгами. Уайльд майже перестав писати й повністю віддався світському життю. Сучасники називали його "Королем життя" або "Принцем парадоксів", наслідуючи його смаки, манери, захоплення. Він забув про свій юнацький костюм і почав носити сюртуки, редінготи, циліндри. Коштовні прикраси обирав залежно від пори року, погоди, настрою. Незмінною залишалась лише свіжа квітка у петельці, але це був не соняшник чи лілея, а "орхідея або гвоздика.
Уайльд мав чимало прихильників, але не менше було й ворогів. Настрої зачарованої публіки виявилися мінливими. Спочатку цензура заборонила драму "Соломея" як аморальну. А потім над письменником почався судовий процес. Він подав позов до суду на лорда Куїнсберрі, який письмово образив його, звинувативши у розбещенні свого сина Альфреда Дугласа. Але на лаву підсудних потрапив сам Уайльд, який внаслідок хитрої гри старого лорда на пуританських уподобаннях англійської публіки із позивача перетворився на відповідача.
Процес над письменником викликав великий резонанс. Знайшлося багато свідків аморального, антисуспільного життя Уайльда, які виступили в суді. Сам підсудний на всіх судових засіданнях сидів мовчазний, не вимовивши жодного слова на свій захист. Друзі пропонували йому втекти з Англії, але він відмовився.
25 травня 1895 р. "Короля естетів" засудили на два роки ув'язнення. Це були роки пекельних мук душі і тіла. Із кандалами на руках і поголеною головою, завжди голодний і стомлений від важкої праці, в'язень кликав смерть, але доля примусила його випити чашу страждань до кінця.
Повернення до колишнього життя так і не відбулося, навіть після звільнення із в'язниці. Перед митцем зачинилися всі двері Англії. Сім'я і друзі зреклися його. Хоча англійська публіка зацікавлено сприйняла нові твори письменника — "Баладу Редінгської в'язниці" (1898) і "Тюремну сповідь" (лист з в'язниці до Альфреда Дугласа), надруковану після смерті автора у 1905 p., ім'я Уайльда було виключено з числа шанованих авторів на багато років уперед. Журнали його не друкували, книги вилучали з бібліотек, і він вимушений був полишити Англію. Через три роки постійних блукань Європою письменник оселився у Парижі, де і помер 30 листопада 1900 р. самотній, в якомусь другорядному готелі. Свою смерть він немовби передбачив у казці "Хлопчик-зоря": "Надто великими були його муки, надто тяжкими виявилися для нього випробування — і через три роки він помер".
Зарубіжна література ХІХ ст. / за ред. О.М. Ніколенко, В.І. Мацапури, Н.В. Хоменко. - К.: Видавничий центр "Академія", 1999. - С. 341 - 345.
You can do it, too! Sign up for free now at https://www.jimdo.com