Твори Лермонтова, написані після повернення із заслання, а також його незалежна поведінка викликали неприязнь з боку царського двору. За дуель із сином французького посланця Варантом поета знову вислали на Кавказ. У бойових діях Лермонтов виявив неабияку відвагу, проте царська немилість переслідувала його і надалі. Навіть перебування поета у відпустці весною 1841 року було перервано: йому наказали за сорок вісім годин покинути Петербург і вирушити в полк. По дорозі в полк поет зупинився на деякий час у П'ятигорську. Тут у нього відбулася суперечка з Мартиновим, котра закінчилася 15 липня 1841 року дуеллю, на якій поета було вбито.
М.Ю. Лермонтов був всебічно обдарованою людиною: поліглотом, прекрасним математиком, талановитим художником і музикантом. Але найбільше його талант проявився у мистецтві художнього слова.
Писати Лермонтов почав ще в дитинстві. Не припиняв він літературних занять ні в Благородному пансіоні, ані в юнкерський період. Одним із перших опублікованих його творів була поема "Хаджі Абрек" (1835). Широкому читацькому загалу ім'я Лермонтова стало відоме після написання ним вірша "Смерть поета", який поширювався у численних списках. Цим віршем Лермонтов з повним правом посів місце убитого Пушкіна в російській літературі.
В якому б жанрі Лермонтов не виступав — в поезії, в прозі чи драматургії, на все лягав відбиток його генія. Поеми "Демон", "Мцирі", "Пісня про купця Калашникова...", багато ліричних віршів, роман "Герой нашого часу", драма у віршах "Маскарад" — ці твори Лермонтова стали шедеврами російської літератури. Творчість Лермонтова формувалася під великим впливом декабристських ідей і водночас у ній відобразилися та криза, те заперечення дійсності і розчарованості в ній, ті болючі пошуки виходу, які були характерні для передової частини російського суспільства після 1825 року.
Поезія Лермонтова — сповідь незалежної і вільної духом людини, відданої у руки деспотизму. У ній органічно поєднуються висока героїка і глибока філософія. Вершиною творчості Лермонтова став психологічний роман "Герой нашого часу", один із перших в історії російської літератури.
Романтичний струмінь у Лермонтова, співця "помсти і печалі", найтісніше переплітається з реалістичним. Його творчість знаменує собою вершину російського романтизму XIX ст. і одночасно якісно новий стрибок у розвитку критичного реалізму. Якщо у Пушкіні Лев Толстой особливо цінував ідеал прекрасного, то в Лермонтова він знаходив надзвичайну глибину морального почуття, дух пошуку істини.
Високо цінував творчість М. Лермонтова Тарас Шевченко. Великий Кобзар у своєму щоденнику назвав російського поета "наш великий Лермонтов". Твори Лермонтова постійно були в центрі уваги українських перекладачів як XIX (М. Старицький, С. Руданський, П. Грабовський, І. Франко), так і XXстоліть (М. Рильський, В. Сосюра, М. Терещенко, П. Тичина та інші).
You can do it, too! Sign up for free now at https://www.jimdo.com