За життя По незвичність натури й певна ексцентричність його поведінки викликали у багатьох заперечення й одночасно хворобливий інтерес. Після його смерті над створенням фальшивого іміджу письменника старанно попрацював перший біограф По, його недоброзичливий душоприказник Руфус Грісуолд. Цей літератор просто "позичив" риси для портрета художника у своєму "Мемуарі", як виявилося пізніше, у персонажа з роману "Кекстони" англійця Бульвера-Літтона, переписавши характеристику бульверівського лиходія Френсіса Вів'єна. І читачі повірили злій вигадці Грісуолда, бо праг­нули бачити саме таку типову літературно-романтичну особистість.

Будучи сином свого часу і своєї країни, а до того ж, вразливим художником, Едгар По і в особистому житті, і в творчості певною мірою віддзеркалював те, що його оточувало, часом гостро й гіперболізовано. Оригінальність його творчості й особистості багатьом європейцям здавалася несумісною з панів­ними уявленнями про унормованість, пуританство, обивательську безбарв­ність американського суспільства, про його раціоналізм, прагматизм, ворожість витончено інтелектуальному. Лаконічно це висловив Бернард Шоу: "Як міг з'явитися в Америці цей найвитонченіший художник, справжній аристократ літератури?" Та коли за межами Сполучених Штатів стали кра­ще відомі письменники і мислителі доби По, їхні складні духовні шукання, коли розкрився весь масив американського романтизму як своєрідного й барвистого явища, автор "Крука" або "Чорного кота" вже не здавався див­ним винятком, а, навпаки, добре вписувався в загальну картину літературного процесу США 30 — 40-х років минулого сторіччя і ставав поряд з такими видатними художниками, як Ірвінг або Мелвілл, Готорн або Торо.

 

    Дія багатьох творів По відбувається або в Європі, або в умовній екзотичній країні. Героям притаманні загальнолюдські, а не конкретно-історичні чи національні риси. Письменник іноді навіть може видати­ся позанаціональним, надто у порівнянні з такими суто американськими письменниками як Ірвінг або Купер (хоча вони також писали не лише про Амери­ку). Та навіть не відтворивши в яскравих образах національного життя своїх співвітчизників, По —дуже американський художник. Як продовжувач новелістичної традиції того ж таки Ірвінга або Готорна і опонент поетів-трансценденталістів, предтеча Марка Твена, Брет Гарта тощо, як художник, що відгукувався на потреби американських читачів, писав про те, що цікавило і хвилювало саме його спів­вітчизників і, нарешті, як автор сатиричних творів, в яких він сердито висмію­вав американську самовдоволену діловитість, беззастережний оптимізм та хвалькуватість, висміював пресу і літературу США, — в усьому цьому він безперечно національний митець. Характерні особливості життя батьківщи­ни відбилися в інтелектуальній своєрідності багатьох його оповідань, у культі раціо, в науково-фантастичній тематиці, особливому інтересі до технічних винаходів, оспівуванні вченого, мандрівника, мужнього борця із стихіями.

Федір Достоєвський, молодший сучасник По, один з його уважних чита­чів, проникливо відзначив саме "американськість" цього митця. Він писав: "У По якщо і є фантастичність, то якась матеріальна, якщо тільки можна так сказати. Видно, що він цілком американець навіть у найфантастичніших своїх творах".

У стилі багатьох оповідань По іде від молодої американської гумористич­ної традиції, від фольклору, звичайно, суттєво їх трансформуючи. Деякі його улюблені прийоми також зв'язані з національною традицією як фольклор­ною, так і красного письменства. Це — частий у нього гіперболізм, елемен­ти натуралізму і брутальності в гуморі тощо.

Едгар По був нервової вдачі, непокірливий і непосидючий, ворог усього банального і ницого, часто змінював помешкання і роботу, розходився з при­ятелями, висловлював категоричні, ущипливі твердження у своїх літературно-критичних виступах, керуючись дуже високими, іноді суб'єктивними, кри­теріями в оцінці творів своїх колег-письменників) Він часто конфліктував з видавцями, не приймав облуди і фарисейства "унормованого" життя за­можних обивателів, виклично не здавався перед пуританськими принципа­ми своїх співгромадян. Він хотів бути вільною людиною в суспільстві невільників моралі, релігійних забобонів, станових і расових упереджень

    В його бунтівничості було щось байронічне, і так само, як на волелюбність Байрона, на його прагнення свободи суспільство реагувало різким запере­ченням, осудом і плітками.

З дитинства доля Едгара По складалася досить драматично. Народився він 19 січня 1809 р. у Бостоні. Його батьки були мандрівними акторами. Едгару ще не виповнилося і двох років, коли він втратив спочатку батька, а потім і матір. Хлопця взяла на виховання заможна родина річмондського купця Джона Аллана (від названого батька друге ім'я письменника). В цій родині він прожив 18 років. Подружжя дало хлопцю добру освіту. Кілька років пройшло в Англії, де Едгар навчався у закритих пансіонах. Атмосфе­ру своїх перших шкільних років По певною мірою відтворив в оповіданні "Вільям Вільсон". У стародавніх мурах цих шкіл був закладений міцний культурний фундамент майбутнього письменника. Пізніше Едгар навчався в школах Річмонда і якийсь час у Віргінському університеті.

Загалом По одержав серйозну філологічну освіту. Він знав класичні мови, вільно володів французькою, читав і писав німецькою, італійською тощо. Добре орієнтувався у давній та новітній історії. І, звичайно, був усебічно обізнаний зі світовою та вітчизняною літературою. Як і багато його колег-сучасників, він приділяв увагу вивченню філософії. Літературу знав так гли­боко і тонко, що згодом у своїх творах вільно та невимушено пародіював сюжети, стиль європейських та американських письменників. Пародійно стилізував і біблейську прозу, історичні дослідження, праці мандрівників або вчених-географів, наукові звіти чи сенсаційні повідомлення преси про відкриття в галузі науки або загадкові фізичні чи психічні явища.

Всупереч волі названого батька Едгар покинув університет. Після смерті місіс Аллан, яка любила і захищала хлопця, ніщо вже не пов'язувало його з суворим вихователем містером Джоном, який до того ж відмовився матеріально допомагати непокірливому вихованцеві. У двадцять років той почав самостійне життя. В Бостоні він добровільно вступив до лав війська. Майже весь час свого перебування в армії юнак служив у складі артилерійської батареї, яка була розташована у форті Моултрі на Селівановому острові, так пластично змальованому По в одному з найкращих його оповідань "Золотий жук". Служба в артилерії поглибила знання хлопця в математиці. До речі, По один з небагатьох поетів, хто був добре обізнаний з точними науками.

Коли По став солдатом, вийшла друком його перша книжка віршів «Тамер­лан та інші поезії». Анонімна книжка, куди ввійшли ранні і здебільшого незрілі твори, зосталася непоміченою. У1829 р. в Балтиморі По видає нову збірку "Аль Араф, Тамерлан і дрібні поезії". Все своє подальше життя він писав вірші.

Після звільнення з армії починається важкий і плутаний період у житті юнака. Він переїздить з місця на місце, не має ні постійної роботи, ні житла, ні засобів до існування. Однак у найнесприятливіших умовах він і далі пише вірші, і в 1831 р. вони       виходять під скромною назвою "Поезії". Поет знаходить притулок у своєї тітки по батькові Марії Клем у Балтиморі. В 1836 р. він одружується з дочкою Марії, своєю кузиною Віргінією. Письменник палко кохав дружину, чарівну жінку з лагідною вдачею і романтичною вродою. Вона надихала його на найкращі  ліричні поезії, сповнені витончених образів і музики.
    Після успіху на конкурсі філадельфійського журналу  "Сетерді кур'єр", куди По надіслав свої перші
     прозові спроби, молодий автор завзято береться за оповідання. Перші п'ять було надруковано у тому ж філадельфійському часопису. Новели письменника друкують і передруковують газети й журнали різних міст, та заробітку це не забезпечує.

   Після одруження письменник оселився з родиною у Філадельфії. Він працює редактором у різних журналах, пише критичні статті, що мали вели­кий резонанс. У 1839 р. виходить двотомна збірка його оповідань "Гротески та арабески", у яку увійшло 25 творів. За оповідання "Золотий жук" По влітку 1843 р. одержує літературну премію. В січні 1845-го в газеті "Івнінг міррор" уперше надруковано найуславленіший твір По — поезію "Крук", а влітку з'являються друком "Оповідання", трохи згодом — збірка поезій "Крук та інші вірші". Нарешті до художника приходить широке визнання. Та творчий успіх затьмарюється особистою драмою. Тяжко хворіє дружина Віргінія, сухоти підточують її кволий організм і в січні 1847 р. вона вмирає. Ніби втікаючи від суму й самотності, По в останні місяці життя багато подорожує. Він виступає з оригінальними лекціями, присвяченими темі "По­етичний принцип", в яких втілилися його теоретичні погляди на літературу. Незважаючи на тугу і розпач, намагається будувати плани особистого життя, нової творчості. Але всьому цьому не судилося здійснитися. 27 вересня По відплив з Річмонда у Балтимор. 3 жовтня його знайшли у Балтиморі на вулиці непритомним у дуже тяжкому стані, а через чотири дні він помер у шпиталі. Обставини смерті письменника лишилися нез'ясованими, і цю таємницю марно намагаються з'ясувати досі і фахівці, і дилетанти. Версій не бракує, але переконливих фактів і доказів немає.