Краєзнавча сторінка

17 липня - 170 років від дня народження Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая (1846 - 1888), видатного вченого, етнографа, мандрівника. Життя його було пов'язано з Житомирщиною.

Рід Міклухо-Маклая походив з України. Прадід Степан Макуха, який був сотником у козацькому війську, змінив згодом своє прізвище на «благородніше» -  Міклуха. Батько майбутнього вченого походив зі Стародубського повіту на Чернігівщині. Його старший брат Григорій навчався і товаришував з видатним письменником Миколою Гоголем.  

  Мати, Катерина Семенівна, після смерті чоловіка, у 1873 році виконала його заповіт, який мріяв після виходу на пенсію придбати невеличкий маєток в Україні і решту років прожити «в краю соняхів і калини». Вона придбала маєток у Малині і з синами Сергієм і Михайлом та донькою Ольгою переїхала туди на постійне проживання.

  Микола Миколайович Міклухо-Маклай декілька разів відвідував маєток в Малині, працюючи над своїми «Подорожами».  

 

   У 1986 році на честь видатного вченого встановлено памятник в центрі Малина. 


2015 рік.

20 березня - 100 років від дня народження Святослава Теофіловича Ріхтера (1915–1997), великого піаніста, народного артиста СРСР, Героя Соціалістичної праці, лауреата Державної премії СРСР, Ленінської премії. Народився в м. Житомирі.

  У березні 1915 року у родильному будинку відомих житомир­ських меценатів - братів Дуриліних, народився хлопчик, якому судилося увійти до еліти світової культури. Ще за життя його вва­жали «піаністом сучасності № 1».

    Батьки - Ганна Павлівна Москальова і Теофіл Даниїлович Ріхтер - охрестили сина у Михайлівській церкві. Цей обряд у присут­ності хрещених батьків - Миколи Павловича Москальова і Кароліни Юліанівни Арндт  - виконав протоієрей Микола Михайлович Бурчак-Абрамович, згодом репресований то­талітарною системою. Назвали новонаро­дженого Святославом, по-домашньому - «Свєтіком». Звичайно, тоді, у далекому 1915 році, не міг знати протоієрей Бур­чак-Абрамович, що його руки опускали в купіль геніальну людину.       Житомирянам пощастило: пам'ятні місця, пов'язані з ім'ям митця, збереглися. Це й згадувана Михайлівська церква, і колишній родильний притулок Дуриліних та дім, де мешкали Ріхтери до переїзду в Одесу (обидва на Великій Бердичівській). Рідне місто, перші дитячі вра­ження глибоко запали в душу митцеві, су­проводжуючи його протягом усього жит­тя. Очевидно, недарма побутує прислів'я, що всі ми родом з дитинства. Судіть самі.

«Мій перший опус "Пташки ". У дев 'ять років я написав п 'єси "За­хід сонця", "Плетіння вінків", "Гра в коники"... "Дощик", зіграні під впливом Житомира, де дощ як зарядить, так і йде цілий тиждень».

     І ще: «1919 рік. Житомир. Я вже "збирав" архітектуру (це у чотири роки?!). Запам'ятовував кожну підворотню і кожний вид, і всі вітражі... Одного разу чи то з мамою, чи з тіткою ми здійснили невелику подорож по Бердичівській. Йшли цілу вічність. Ми йшли, йшли, далеко видавався кут казарменої церкви - біла стіна і золота маківка. Раптом вона опинилася далеко позаду; на лавках висіли зо­лоті кренделі, і несподівано я побачив праворуч той самий собор. Така мить - ось і собор. А з іншого боку Чуднівська вулиця вела униз, до Тетерева, з шагаловськими будиночками...».

На цьому місці ми вимушені перервати Святослава Теофіловича, щоб оповісти про діалог, який стався у жовтні 1965 року, коли востаннє митець приїздив до Житомира.

Оглядаючи місто, Святослав Теофілович побажав пройтися улюбленими місцями свого дитинства, відвідати Преображенський собор. Побачивши перед храмом безлику п'ятиповерхівку (з ма­газином «Темп» на першому поверсі), митець не утримався від смачних епітетів на адресу сучасних архітекторів. Супроводжуючі на­магалися якимось чином згладити цей неприємний момент. Хтось дотепно зазначив: «Не хвилюйтеся, Святославе Теофіловичу, - цей будинок через років 40-50 розвалиться, а собор стоятиме віки».

- Ось тоді я й приїду до Житомира, - відповів С. Ріхтер. Ці слова виявилися пророчими. Так сталося, що після цього прикро­го випадку видатний піаніст справді більш ніколи не приїздив до Житомира.

Та повернімося до спогадів.

«Якось був чудовий літній день, позаду залишився монастир (С. Т. Ріхтер мав на увазі Богоявленський монастир по вул. В. Бердичівській, що був підступно знесений можновладцями у 1975p.), який дзвонив у всі дзвони, старий сад з рівчачком із "Обры­ва " Гончарова. Ми дійшли до монастирського кладовища. Увійшли у хвіртку, і тітка відразу заборонила мені зривати квіти. Едуар Мане міг би так намалювати. З тих пір люблю кладовища. Мені там затишно. З кладовища був обрив до Тетерева, ми сиділи над ним, диви­лися, а дзвони все дзвонили, і це була дуже щаслива мить.

...До монастирського саду я ще одного разу ходив з мамою. Су­тінки. Щось збиралось у природі, і раптово піднявся пил, стало сіро, з лікарні вийшла сестра милосердя... Щось тепер буде, щось повинно трапитись... Чекаєш, цікаво, а потім нічого... Так трапляється у природі».

Яка феноменальна пам'ять! Скільки пройшло років, а роман­тична спостережливість, безпосередність у сприйманні світу зали­шились. Справді дивно. Давно вже немає монастирського саду (його територію забудували), зруйнували кладовище, знищили монас­тир... Все це залишилося лише в пам'яті корінних житомирян та спогадах нашого великого земляка. Спогади... Вони, як життєдай­не джерело, живили його непересічний талант та надавали творчу наснагу. Адреса цього джерела - Житомир.


          Костриця, М. Піаніст сучасності номер один / М.М. Костриця, М.Ю. Костриця // Житомирщина туристична : Краєзнавчі нариси. - Житомир : "Полісся", 2009. - С. 251 - 254.


Скачать
Буклет Ріхтер.docx
Microsoft Word документ 392.7 KB

краєзнавча конференція

   15 січня в музеї родини Косачів відбулась регіональна науково-краєзнавча конференція «Місто Новоград-Волинський і Звягельщина на зламі 1940-х років». У конференції взяли участь краєзнавці і пошуковці Новоград-Волинського району та інших міст Житомирської області,  викладачі, історики, бібліотекарі.      

   Працівники центральної міської бібліотеки ім. Юрія Ковальського презентували виставку-експозицію «Шляхами подвигу і слави», матеріали якої присвячені історії Новограда-Волинського 40-х  років.



3 січня - 120 років від дня народження Бориса Миколайовича Лятошинського (1895–1968), видатного українського композитора, диригента, педагога, уродженця м. Житомир.

  Композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1945). Народився 3 січня 1895 року у Житомирі в сім’ї інтелігентів. У 1913 році закінчив Житомирську гімназію № 2. З ранніх років виявив музичну обдарованість, вчився грати на скрипці й фортепіано. В 14 років написав кілька музичних творів, серед яких фортепіанний квартет, що виконувався в Житомирі. У 1913 році переїхав до Києва, де 1918 р. закінчив юридичний факультет Київського університету, а 1919 – Київську консерваторію по класу композиції Р. Глієра. З 1920 р. викладав музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії, з 1922 р. вів клас композиції. Впродовж 1922 – 1925 рр. очолював Асоціацію сучасної музики при музичному товаристві ім. М.Д. Леонтовича. У 1935 – 1938 рр. викладав паралельно у двох консерваторіях – Київської  і Московській. З 1939 по 1941 – голова правління Спілки композиторів України. Під час війни перебував в евакуації в Саратові, де викладав у Московській консерваторії, брав участь у програмах радіостанції «Тарас Шевченко». У 1944 р. повернувся в Україну, був художнім керівником філармонії, музичним консультантом Радіокомітету, продовжуючи викладати у Київській консерваторії. Творчу спадщину композитора становлять опери «Золотий обруч» за повістю І. Франка «Захар Беркут», «Щорс», п’ять симфоній, симфонічні сюїти й поеми, хорові твори, романси на вірші О. Пушкіна, І. Франка, А. Первомайського та ін., обробки українських народних пісень для голосу з фортепіано, музика до театральних вистав та кінофільмів тощо.  Виховав цілу плеяду композиторів, серед яких І. Белза, Л. Грабовський, Л. Дичко, І. Карабиць, В. Сильвестров, Є. Станкович, І. Шамо та ін. Режисер В. Скворцов у 1994 році створив стрічку «Борис Лятошинський». Імям композитора названо Ансамбль класичної музики при Будинку органної та камерної музики в Києві.

   Помер 15 квітня 1968 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.


2014 рік.

В 2014 році  - 85 років з дня народження Шарварко Борису Георгійовичу (1929 – 2002), уродженцю м. Новоград-Волинського, українському режисеру фестивалів, концертних програм, театралізованих вистав. Народному артисту України (1984). Професору.

Скачать
ШАРВАРКО.doc
Microsoft Word документ 1.9 MB


13 липня - 120 років від дня народження Ісака Еммануїловича Бабеля (1894-1940), українського письменника єврейського походження

Ісаак Бабель бував в Житомирі і Новограді-Волинському як військовий кореспондент газети «Червоний кавалерист» під час боїв Першої Кінної армії С. Будьонного з польськими військами.      

   Декілька оповідань з книги Бабеля «Кінармія» звязано з Новоградом-Волинським. Наприклад, «Костел в Новограде».  Автор пише про підземелля костьолу, який, до речі, знаходився на місці, де зараз стоїть Палац культури і наша бібліотека.  

    Біографію письменника читайте в розділі "Літературний календар".



17 липня - 165 років з дня народження Олени Пчілки (Ольга Петрівна Косач).

Детальніше про життя та творчість Олени Пчілки читайте  в розділі "Літературний календар".



15 лютого - 25 років (1989) із дня виведення обмеженого контингенту військ із Афганістану

Скачать
Даленіє у часі Афганська війна.pptx
Презентация Microsoft Power Point 9.8 MB

Свято національних культур.

   Україна багатонаціональна, поліетнічна держава. За роки незалежності в Україні створені політико-правові підвалини державної національної політики, яка будується на принципах рівності політичних, соціальних, культурних прав і свобод усіх громадян.

    На цих засадах побудовано Декларацію прав національностей України, прийняту в листопаді 1991р. А в статті 6 Закону України “Про національні меншини в Україні” зазначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації. Пам’ятки історії і культури національних меншин в Україні охороняються законом.

    У нашому місті створено і успішно діє 9 національно-культурних громадських організацій. 26 січня в міському Палаці культури ім. Лесі Українки відбулося свято національних культур. На сцені було представлено концертні номери різних етнічних громад Новоград-Волинщини: білорусів, росіян, німців, євреїв, поляків, молдаван. На належному рівні продемонструвала свої культурні традиції громада етнічних німців, з якою тісно співпрацює центральна міська бібліотека. Зі сцени лунали вірші, пісня на німецькій мові, що виконали представники німецької громади, прозвучала німецька полька у виконанні муніципального оркестру. Позитивні емоції і бурхливі оплески викликав німецький танець у виконанні хореографічного ансамблю «Пролісок».  



Ці новорічні дні завжди у пам'яті.

    3 січня 2014 року мешканці  Новограда-Волинського урочисто святкували 70-річчя з дня визволення міста від німецько-фашистських загарбників.



2013 рік.

Презентація книги "Вулиці міста"

    23 серпня у малому залі Палацу культури ім. Лесі Українки відбулася презентація довгоочікуваної книги «Вулиці міста», яка продовжила серію книг краєзнавчої тематики, розпочатої у 2010 році виходом фундаментального історичного видання «Новоград – Волинський. Історія міста». 

   Як зрозуміло із назви, ця книга – перша спроба розповісти детально про історію вулиць та мікрорайонів міста, починаючи з перших згадок про них  і закінчуючи сучасним життям, розшифрувати та пояснити назви вулиць.  

   Слід сказати, що вже були написані в різні роки окремі статті про деякі вулиці міста в місцевих ЗМІ, була видана брошура почесного пошуковця України Ж. Василенко «Їхніми іменами названо вулиці». До речі, всі ці матеріали зібрано в центральній міській бібліотеці. Але повного, енциклопедичного видання про вулиці Звягеля – Новограда – Волинського ще не було. І ось завдяки колективної праці краєзнавців, викладачів, працівників культури міста та за підтримки міського голови Загривого В.І., книга вийшла в світ.    

Більше дізнатись про презентацію та нову книгу - через посилання   

http://novograd.osp-ua.info/?pokaz=70291



В.Г. Короленко - уроженець Житомира

27.07  - виповнюється 160 років від дня народження Володимира Галактіоновича Короленка (1853–1921), російського письменника, публіциста, громадського діяча, уроженця Житомира.

КОРОЛЕНКО Володимир Галактіонович (27(15).07.1853—25.12. 1921) — письменник народився в м. Жи­томир у дворянській сім'ї (бать­ко — суддя, мати — із польського шляхетського роду). Навчався в Жи­томирській та Рівненській гімназіях. 1871 -  вступив до Петербургського технологічно­го інституту, а 1874 перевівся у Петровську землеробську й лісну акад. (нині сільськогосподарська академія) в Мос­кві, з якої 1876 був виключений за участь у студентських революційних гуртках та антиурядову агі­тацію. Підтримував народників, але був проти тероризму. 1877 - спробував поновити навчання у Гірничому інституті в Санкт-Петербурзі. Співробітничав зі столич­ними виданнями, зокрема — і з журналом «Слово», де у 1879 опублікував своє перше оповідання. Від 1879 до 1884 не раз був ув'язнений, відбував покарання на засланні, у т. ч. в Сибіру. У  цей період на­писав низку оповідань про життя знехтуваних суспільством людей «Чудная», «В дурном обществе», «Убивец», «Сон Макара» та ін. Від 1884 до 1896 жив у м. Нижній Новгород (нині місто в РФ). У цей період співробітничав із місцевими і центральними газетами, працював в архів. комісії, видав свою пер­шу книжку «Очерки и рассказы» (1886), встановив тісні стосунки з багатьма тогочасними письмен­никами, зокрема з Л.Толстим. А. Цеховим, М. Чернишевським. У 1893, будучи за кордоном, поз­найомився з відомими народниками С.Кравчинським і Ф. Волхов­ським.

У 1900 переїхав на постійне місце проживання до Полтави. Цього ж року Петербургська АН обрала його почесним академіком, проте у 1902 він разом з А. Чеховим відмовив­ся від цього звання на знак про­тесту проти незаконного скасу­вання виборів до АН Максима Горького (відмовився поновити це звання 1917).

Став літописцем народного життя (4-томна автобіографічна кн. «Іс­торія мого сучасника», 1906—22). Багато написав про український побут, культуру, природу. Завжди відгуку­вався публікаціями на найважли­віші події, що відбувалися у світі, Російській імперії та в Україні. Підтримав революцію 1905—1907, засудивши дії властей під час «Кривавої неділі» (9 січ. 1905) і особливо в подіях Сорочинської трагедії 1905. У газеті «Полтавщи­на» 1906 опублікував відкритого листа статському радникові Філонову, в якому вимагав суду над карателями. У наступному році вийшла у світ його книга «Сорочинська трагедія». Правдиво вис­вітлював Бейліса справу, вже на початку Першої світової війни оцінив її як велику трагедію для європейського народів. Вітав Лютневу революцію 1917, але виступив проти Жовтневого перевороту в Петрограді 1917, вважаючи його таким, що обмежує демократію та свободу. Ледь не став жертвою «червоного» терору у квіт. 1918, і лише втручання майбутнього го­лови РНК УСРР Х. Раковського врятувало йому життя. У роки громадянської війни в Україні 1917—1921 не підтримував жодну зі сторін, що боролися за владу. Однак із захопленням відгукував­ся про Н. Махна та його селянську ар­мію. Вважав, що більшовикам, які захопили владу в Росії, не під си­лу побудувати соціалізм. Закликав більшовицьких лідерів відмовитися від проголо­шеного ними хибного шляху.

Помер  у м. Полтава.

Після його смерті радянська влада, комуніст, партія і особисто В. Ле­нін, враховуючи активну бороть­бу Короленка із самодержавством, пере­слідування його царськими вла­стями, безапеляційно зарахували його до палких прихильників більшовизму.

 В. М.  Волковинсъкий  (Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол. : В.А. Смолій та ін. - т. 5. – К. : Наукова думка, 2008. – С. 170.)

Із архіву бібліотеки

"Житомирщина молода". - 22 травня 2003 р.
"Житомирщина молода". - 22 травня 2003 р.
"Житомирщина". - 27 вересня 2011 р.
"Житомирщина". - 27 вересня 2011 р.
"Житомирщина молода". - 8 грудня 2005 р.
"Житомирщина молода". - 8 грудня 2005 р.
"Жінка". - 2008. - № 6 . - С. 15.
"Жінка". - 2008. - № 6 . - С. 15.


Бібліотечне краєзнавство

   30 травня 2013 року  в центральній міській бібліотеці відбулись семінарські заняття   на тему  «Новоград-Волинський – у долі твоїй, Україно». 

   Краєзнавча діяльність  – один з провідних  напрямків роботи бібліотек. Вивчення історії рідного краю, популяризація традицій, культурних цінностей, надбаних народом протягом століть у наш час, є одним  із найголовніших завдань, що стоять перед бібліотеками як перед культурно-просвітніми центрами.

   Нові аспекти краєзнавчої діяльності центральної міської бібліотеки, якій нещодавно присвоєно ім’я видатного земляка Юрія Ковальського, знайшли  своє відображення у програмі з краєзнавства  «Найкраща від усіх земель».  Презентувала програму бібліотекар 1 категорії відділу обслуговування Марія Петровська.

   Досвідом роботи по темі «Краєзнавство як джерело громадянського і патріотичного виховання підростаючого покоління» поділилась з колегами провідний бібліотекар БФ № 5 для юнацтва Лариса Захарчук.

   Пішохідну екскурсію вулицями міста для  бібліотекарів  провів  Ваховський В.С., голова  міської асоціації краєзнавців,  член національної спілки краєзнавців України,   розповів дуже багато цікавого про  визначні  історичні,  архітектурні та культурні пам’ятки нашого міста.

   Підведенням  підсумків семінару стала  творча дискусія  «Бібліотечне краєзнавство – шлях до об’єднання громади».



До 75-річчя Ю. Ковальського

Є люди, подібні до зірок, що з’явившись на обрії, ніколи не згасають, а назавжди залишають слід і пам’ять про себе. Таким назавжди залишиться для всіх нас  Юрій Іванович Ковальський. Він був журналістом за покликом серця, поетом, талановитою й неординарною особистістю, чуйною і скромною людиною з відкритою душею. Він назавжди увійшов в історію міста, як автор слів гімну міста Новограда-Волинського. Посмертно був нагороджений званням Почесного громадянина міста.  Визначальним, головним для нього були улюблена робота, його прекрасна сім’я, справа, якій він присвятив усе своє життя і з якого пішов у небуття в п’ятдесят дев’ять -  розквіті сил і таланту. 1 травня 2013 року  Юрій Іванович Ковальський зустрів би своє 75-річчя .

     Щоб пам'ять про Юрія Ковальського знайшла гідне втілення, логічно і справедливо було назвати його іменем Центральну міську бібліотеку - головну книгозбірню міста Новограда-Волинського.  Адже все життя поета-земляка присвячене служінню печатному слову.

 

   Новоград - Волинська центральна міська бібліотека склала біобібліографічний нарис, присвячений Юрію Ковальському. 

Скачать
Бібліограф.нарис-Ковальський.docx
Microsoft Word документ 3.2 MB

Презентація книги М. Хомича "Ніч русалки".

   Наш край багатий на талановитих людей, особливе місце серед них займають поети і письменники. Кожна книжка місцевих авторів – це приємна подія для Новограда-Волинського. 21 квітня в музеї  Лесі Українки відбулась презентація  книги лікаря, мандрівника, філософа Миколи Хомича "Ніч Русалки", яка вийшла у видавництві «Фоліо». Зустріч з автором зібрала чимало прихильників, адже він відомий у нашому місті як  чудовий лікар, успішний бізнесмен, а тепер і як письменник.  У своїй розповіді про книгу М. Хомич поділився  думками, що він намагається знайти відповідь на питання, яке кожен з нас рано чи пізно задає собі: «... хто ми, звідки прийшли і куди йдемо?" Різні теми переплелися в книзі, де реальність сприймається як вигадка, а вигадка стає реальністю, і грань між цими двома поняттями практично невловима....  "Ніч Русалки" певною мірою є і автобіографічною, тут описані спогади про дитинство, юність, перше кохання. Це перша спроба пера  Миколи Хомича, яка виявилась досить вдалою.

    Про стиль написання, завдяки якому читач розділяє судження автора, художні оформлення і засоби, вжиті в книзі, через що створені образи – цікаві, психологічно виписані, говорила колишній вчитель Світлана Челядіна. Бібліограф Людмила Скопець запросила Миколу Хомича провести зустріч у центральній міській бібліотеці. А господарка музею Лесі Українки – заслужений працівник культури України Віра Римська – наче підсумувала зустріч:

-         Засвітила ще одна зірочка із паростків Лесиного краю. І як чудово, що цей Ваш звязок із рідною землею, і Ваша чудова книга ріднять усіх нас тут – у Лесиній колисці.

   Краєзнавчий фонд центральної бібліотеки поповнився двома примірниками нової книги, які автор люб’язно подарував нам.